Якщо ти хоча б
раз у своєму житті прокидався від
променів сонця, саме від сонця, а не від надокучливих сусідів, вічноголодних
котів, набридливих будильників, безтолкових мобільних, не від того що за вінком
кричать чи впала зі столу книжка. А саме від того що сонце розбудило тебе своїм
промінням, воно ніби закликало тебе піднятись, відкрити очі назустріч цим
теплим, лагідним променям.
І ти відкрив очі.
Ти повен сил, як повна чаша вина. І ти не спішиш. Головна умова сонячних
променів – це час, той час який ти приділиш їм і тільки їм. Найкраще, коли твої
вікна на сході. Не питай, просто так найкраще. Роби каву, робиш? Сонце любить
каву, мабуть вона нагадує світлу про чорні плями, затягнуті рани попередніх
битв. Тому тепер сонце палає. Болить, горить, гріє, осяває. Навіть якщо ми
трішки відійшли від теми, бери каву і гайда на балкон чи дах будинку. Там свіжий
вітер, немає квітів, нема людей. Лиш спокій, кава і ти. Закрий очі, зроби
маленький ковток. Нехай твої очі наповняться світлом, зсередини. Нехай вони
прогріються, натягнуться любов*ю (любов чи то від кави, чи від сонця – поки що
не зрозуміло).
Твої заплющені очі, скажи, що з ними? Що в них
нового? Скільки світу ти тепер бачиш, як ти його розумієш? Все по-іншому, це
правда. Твої ранки більше не перетворяться в банальні будні.