поїздки, гулянки, зізнавашки в коханні - вже так байдуже.
я ж, як всі нормальні люди, могла описувати в щоденнику свої подорожі (далекі і не надто), але це байдуже.
всі ведуть таке цікаве життя, як розповідають. а я? а я відмовчуюсь і ніхто не знає скільки в моїй скриньці білетів та квитків. це приємно.
і коли не боїшся робити дурнуваті речі, для себе. не для публіки, не для когось а за для себе.
і коли фільм не так і розстроює ( а ти прочитав книжку), і коли приїжджають гості - це маленькі приємності, за які не байдуже.
дико коли тобі байдуже. і скільком людям ти відмовляєш щодня бо тобі байдуже. це така форма хвороби?
я ю писала щось суттєве, але по факту, про це я вже сама з собою поговорила і знаю що мені треба, а що - ні.
єдиний мінус коли себе чуєш-не потрібно заводити щоденники. а я люблю щоденники
і читаючи себе я читаю поверхневу людину.
та й копатись в собі не треба. колупатись в тобі можуть тільки хірурги. кінець)