дзвінок телефону, у двері, і я йду відчиняти. номер служби перевірки небежаних думок вам часом не знайомий? я можу сказати що він не потрібен, бо я бездоганно справляюсь з думками огидними, та сьогодні зроблю маленький несподіваний подарунок. я вип"ю кави, вдягну зовсім не яскраві речі, викину всі парфуми із дому і зустріну тебе на пероні.
ми будемо гуляти троє. я. ти. осінь. цього достатньо. і це не будуть дурні слова-признання. це буде мовчанням. і частим приїжджанням. але в моментах розставання ми обоє будемо знати що ми ніби чужі, але насправді рідні. і коли я є тут, все це стає твоїм домом. а без мене це пусте місто.
хоча твоє без мене теж не барвисте. коли зустрінеш мене то викинеш кавоварку, купиш волинку, повісиш на стінку у вітальні.
а ночами будемо слухати шум моря. будуть мерзнути руки. чи то від холоду чи то від розпуки.
і по-правді будемо мовчати, бо словами, знаєш, майже все можна сказати, але нічого по суті.
мовчати, тихенько мовчати.